WWW.UK.X-PDF.RU

БЕЗКОШТОВНА ЕЛЕКТРОННА БІБЛІОТЕКА - Книги, видання, автореферати

 
<< HOME
CONTACTS




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы

Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы
Pages:     | 1 |   ...   | 68 | 69 || 71 | 72 |   ...   | 73 |

«Упорядник Ірина Магрицька Луганськ ББК 63.3(4Укр)614 В-83 В-83 Врятована пам’ять. Голодомор 1932-33 років на Луганщині: свідчення очевидців. — Т. 1 / Упорядник Ірина Магрицька. — ...»

-- [ Страница 70 ] --

— Ніхто його не бив, ну розказує моя мама, шо його забрали, а хтось поніс йому їсти у Покровське, а там у коморі сиділи заключонні, і йому оддали ті продукти, шо йому принесли, а на його як набросилися ті ж голодні всі — ото й усе, і більше він не вертався.

— Як Ви думаєте, чому був голод? Чи неврожай тоді був?

— Я не знаю, я оце не можу сказать, як це було. Я мала тоді ще була, а оце мою маму спросили б, так і вона сама б не сказала.

Ви знаєте, ще шо казали? Воно як пішов оцей мор, голодомор — і всьо. Я оце знаю, на нашому планку жили Семенй, Семенівські — Стехван, у його ж були дівчата, я до їх ходила, подруги мої. А саме старший — йому годів п’ятнадцять, може, сімнадцять, хлопець такий, уже ходив на роботу в колхоз. І получив хліба пайку там, не знаю, чи п’ятсот, чи сімсот грам. І кажуть: “Альошка вмер!”. Прийшов, на присьпі (на призьбі. — І.М.) сів, і хліб із’їв, і вмер. Оце і все. Воно вже чи того, шо желудок отощався... Так кажуть, шо в кого і хліб був, і ті померли.

Пам’ятаю, як презирали таких, шо хтось шось украв. Я знаю, в нас із школи одного хлопця повели, кричать: “Іван зрізав колоски на полі!”.

А ми чи такі дурні були, побігли туди. А в того Івана на горіщі драбина стояла, так він на те горіще заховався той Іван — ну, оце таке...

— Чули, що був закон “ Про п ’ ть колосків”?

я — Та було, чого ж тут таїть — баба Оришка Шаповалиха за шо сиді­ ла? Шось там у неї витрусили... шось у карман насипала, за це її поса­ дили. Були об’їждчики, самі об’їжджали, назначені були актівісти якісь.

Ходили на поле чи верхом їздили, дивились...

Баба Тетяна розказує за свою сестричку, шо, каже, забрали її в інтер­ нат у Розпасіївку, так вона із голоду ще не вмерла, а її, каже, похорони­ ли, вкинули живйом. Ой, Боже! Вона й досі жива, та баба, в Старобєльську, а в неї сестру живу поховали.

— А де у 1932-му ділися харчі? Чому ні з того, ні з сього почався голод?

— Ну хтозна, бачите, оце старші вже ж померли, а ми не знаєм цьо­ го. У 46-му я знаю, шо не було ні одного дощу з весни. Це вже ми точ­ но знаємо, чого тоді неврожай був. А в 33-му... Тут Савіно єсть, або Давидовка, Троїцького района, там вимерло все село, майже все село вимерло.

А в колхозі варили на полі людям приварок якийсь, давали, то за­ тірку там, то шо... Оце ж уже йдуть полоть там, чи шо робить... У моєї матері сестра голодувала і померла. Мати на току працювала, там пайок давали, якусь юшку дадуть, так ми хоч там поїмо. А Паранька, її сестра, вмерла з голоду, в неї діти вже були...

— Коли у вас почали організовувати колхоз?

— Та в двадцять сідьмому чи восьмому, отам де-то.

— Люди самі йшли, чи їх заставляли?

— Оце ж мою тітку розкулачили, з хати вигнали... А ще ж і Никанорів, оце ж вони Морозови, ну по-вуличному Никанорй, їх же аж на Соловки вивезли — діда Івана Никаноровича і Костя, і Кость же був на Солов­ ках. Ну вони вернулись, уже я знаю, жили в Розпасіївці, це ж Альошка, Мороз Альошка — то ж він син його.

У моїх дедушки й бабушки й мельниця була, худобу в колхоз забра­ ли... Оце як началась оця перестройка, і забалакали за те, шо вёрнуть усе тим, кого розкулачували, так Пріська, чи Ганна Пустинникова, вона в Троїцькому жила, приїжджала і збирала по селу підписи про те, шо їх розкулачили — сказали в районі, шо вернуть на ту суму, шо розкулачи­ ли, та шось і не чуть.

— Ви пам ’ таєте, коли почали люди вмирати?

я — Воно началось ще в 32-му, з осені, і весь 33-й, ще й у 34-му продолжалося... На полях буряк неубраний був, так хто дьоргав той буряк — так і застив.

— Якщо батьки помирали, що було з дітьми?

— У нас був патронат у хуторі, батьки померли, а сиріт забрали в пат­ ронат. Це мені годів, може, дванадцять було, і подружки мої були сироти, жили там у патронаті, я до їх ходила, коло їх становили спеціальну ту женщіну, наглядачка така була, готовила їсти. Отут село є Хведосіївка, там багато людей померло, і ті сироти тутечки воспитувались.

— Вашу родину вважали середняками?

— Да, можно сказать, шо середняками, чуть не розкулачили й нас, потому шо дедушка у мене, прадід, я його ще знаю трошки, він так дов­ го жив, а прабаба ще довше жила, я помню їх. В їх олійниця була, так їх чуть не розкулачили за ту олійницю. Так дід пішов на отой планок і вирив собі землянку, і зімувались там у тій землянці, і через ту землянку й не розкулачили нас. Літом дедушка з моїм батьком зробили землянку, попіл на неї сипали, шоб не протікала, а зімою пішли зароблять по ху­ торам на хату; а чим занімалися — вони хороші плотники були і робили людям зруби для хат дерев’яні, так і жили.

Заробили собі на хату, і там же й поставили — вона й досі стоїть, тіки переделана. Ну, тоді ж делали не так, як-небудь, а делать — так делать: дуб, а з дуба — це вже навічно. Ну, а тоді ж вони пішли на своє подвір’я, тоді дедушка пішов уже догодувать свого батька, мого праді­ да, і прабабу. І там хату поставили, і там собі нову хату поставили, і доживали вже вони віку.

А вже батько мій погиб на фронті. Він із 1897 года рождєнія, мій батько. Зразу він не попав на фронт, а його погнали у 1941 году в тил, у Сталінградську область, а тоді його весною повезли на фронт. Погиб він біля Харькова, під Лозовою, там були очень тяжолі бої.

— Ви говорите, що ваша родина голодувала, а були такі, які не го­ лодували?

— Тоді всі голодували.

— Як же ви змогли вижити?

— Та хтозна як! Ото ж на полі ж уже начали подкармлювать людей, варили там шо-небудь, то пайок якийсь видавали на руки, із колхозно!

кладової давали. А вообще-то виживали у 33-му... Як оце за нас, так шо сказать? У батька все в руках було: він і охотник, і все, він грамот­ ний був, у селі не було грамотного нікого. Він работав у кузні, очень хороший спеціаліст, у кузні работав, робив там полілки, тоді запрягали лошадей і пололи, і ото хлопчаків таких, годів по десять-дванадцять на конячки садять, по рядочку іде, а ззаді там чи женщіни, чи мужчіни держать, управляють — уже полють, а женщіни по рядочках тоді уже пройдуть — кукурузу там, чи шо. А виживали так: то перепелів ловили, то зайців..., — А ховрахів не їли?

— Ви нагадали. Мого батька сестра жила в нас. У неї сім’я ж розпа­ лася, їсти нічого було, чоловік поїхав заробить, каже, десь місто найду, тоді й тебе возьму, та поїхав з матерею, і дочку старшу взяв, а вона з ма­ лим осталась. Мале те вмерло, сусіди похоронили у кориті, в тому, шо стірають (дерев’яні корита тоді були). А нам переказали (моєму дєдушкі), шо твоя дочка там скоро вмре, вона лежить уже при смерті з голоду, опухла вже вся... Ну, він її поїхав привіз, і вона ото в нас жила. Оце вона трошки тут уже ожила в нас. Ну, а в зимне врем’я горобці ж голодні, батько беруть такий совок, лопаточка така, ідуть у сарай, а їх там повно.

У сараї зачиняються, наб’ють їх, горобців, і їли. Коні в колхозі дохли, коней їли. І я їла. Я знаю, в нас за хатою такий амбар стояв, і ото в той амбар настягають тих коней, із хутора йдуть туди і рубають, тягнуть.

Я ще ж невелика була, не все помню, а знаю добре, шо які-то були у нас тут грабарі, желізну дорогу строїли, і грабарі ті жили по квартірах тут, і в нас одна сім’я жила. Так знаю, шо ми з ними оту конятину їли.

Воно ж худе... Як нажарють, а воно прямо злипається...Ну остались живі ми. Дедушка в нас пухлий уже був, пухлий.

— А потім одійшов? Люди котів, собак їли?

— Да, одойшов. їли все, і людей їли.

— Люди допомагали один одному?

— Ну, як же ми не дамо? Як оце в моєї мами сестра ж із голоду вми­ рає, так мама возьме то буряк, то глечик молока, й однесе їй. В основ­ ному, родичі допомагали.

— А з рослин, із ягід що ви їли влітку?

— “Грицики” їли, а кропива — це продукт самий первий був. У колхозі ж там одроблють, дадуть пайок грам двісті — там чи муки, чи якоїсь крупи, принесуть, мама зразу іде, нарве або кропиви, або ж того листя, одварює, а тоді витяга його і з тією мукою лєпьошечки робить. І корова ж — сметани нароблять, і ото всю зелень туди.

— Корова допомагала?

— Ото в кого корова була, то ще жить можна було.

— Ходили в місто щось купувати або міняти?

— Ой, та це розказувать... Воно ж раньше там наряди які були?

До церкви йде, бере, в шось там умотається, ботінки і парочка зветься — юпка й кохта, це воно лежить зложено у скрині, і йде у старому аж до церкви, аж у Розпасіївку ходили, за чотири кілометри. І вона йде, доходить до млина, там хова свою стару одежу (не одна вона така), а но­ веньке надіває, і пішла, і до церкви. Оте все новеньке, шо в їх осталось до оцього ж 33-го, все попромінювали за кусок хліба. А там, у Росії, вже трошки люди жили багатше, там не було голоду... Там хліб був, там...


Купить саженцы и черенки винограда

Более 140 сортов столового винограда.


Було, і дєдушка піде й каже: “Та я оце в Чорнянці був, там люди жи­ вуть!”. І оце й милостини напросе, принесе хліба; вони багатше од нас жили. Понесе туди полотна (полотно ткали і “шматками” звали), воно згорнуте, і вони все попромінювали в голодовку із скрині, всі наряди.

— А куди носши міняти? На базар?

— Нє, я ж кажу, десь у Росію, воно недалеко тут, кілометров двад­ цять, там уже Бєлгородська область. А хто виїхав на шахти — ті пооста­ вались живі. Ото ж виїхала Даша, мати вже ж без неї вмерла, а Зоя вже матір похоронила. Приїхала та Даша і Зою ж узяла вже пухлу, повезла туди, на шахти, в Донбас.

— Багато людей померло саме у вашому селі?

— Багато сім’ями вимерли, це ті, кого порозкулачували, так вони всі вимерли, а яких повезли на Соловки.

— Багато у вас тут дворів?

— Дворів 70 на тім планку було, а тепер там уже сама пустеля. Хати стояли, бур’яном зарослі, непообгорожені, хати-мазанки були, стоять пообдирані, це я вже помню. А в порожні хати вже позаселювались.

Помню, їздили бричками понад дворами, збирали, шо кажуть: “Та все одно воно до завтра умре, беріть”. Та це вже я очевидець: вириють яму і накладуть отак уже од землі, уже отак, на півметра од землі, а там кажуть: “Підождіть іще, ото там іще умерли!”. Ну і в яму, аби до ями, і кладуть уже горою. Ото таке.

— Було таке, щоб люди людей їли?

— Та було. Оце на бугру Салов жив, його ж дівчини не стало, ну а подейкували знаєш на кого? Це Шаповала Павла брат там Антон жив, так кажуть, Антон її з’їв. А ще я хотіла розказать: оцей брат мамин, шо вмер у Покровському, а в його два хлопці, пішли милостини ж просить, ну голодні ж, їх п’ять душ дітей було. Пішли аж у Водяну. Один каже, шо коло цьої коморі будем собираться. Я повернуся. Каже, ждав-ждав, а він і не вернувсь (я вже забула тіки, як їх звать було — одного Іван, ну ще якось другого). І не вернувся. Так ото казали: “Ну всьо, хтось його, наверно, прибрав, не випустили”. А може, від слабості десь упав та й вмер, а той не пішов шукать. Ну ото тіки так казали.

А за Розпасіївку я чула — тоді ж, у цю ж голодовку, девочка Салова, Зоя, десь там гуляла на Козйнки, та невелика — годів восєм, ну й не прийшла додому. Всюди шукали, шукали і не найшли.

— Де у вас ховали людей — на кладовищі, чи, може, ще десь?

— Та й досі знаю, один дядько де похований — де вмер, там і захоро­ нили там, коло нас. А так отож умер, умер, умер — і там, у садку, умер, його там і закопали.

— Згадуєте на Гробки про померлих під час Голодомору?

— А як же не згадувать... Згадуєм, і ходим, і поминаєм. Як же не поминать? Як же я забуду? Оце рідна тьотка, я її вже знаю, і в Розпасіївці одна вмерла, я її не знаю, вона там умерла. А хто її хоронив, я й не знаю, а цю хоронили. А був тут такий Іван Іванович — не дав її хоро­ нить. “Вона, — каже, — куркулька, чого ти їй робитимеш іще гроб?”.

Усіх хоронили в братській могилі, всіх складали, а мій дєдушка хотів її похоронить отдельно, зробити їй гроб. Він доски дома набрав, пішов — сам плотник був, каже: “Здєлаю гроб” (вона ж умерла, мамина сест­ ра,- а дєдушка доводиться моїй мамі свьокор). І він пішов зробить же ж цій маминій сестрі гроб. Прийшов же цей Іван Іванович Шерег і сказав:

“Ти шо, куркульки будеш гроб робить?”.

Ну всьо равно, пішли батько й мати мої, викопали могилу самй ноч­ чю удвох, підкопали ж там, того шо без гроба її класти ж, грудки кидать на неї землі. Підкопали, положили її туда і доскою затулили. А потом уже закопали.

А де братські могили, там давно вже земля позападала, осіла, ніхто ці могили не оправляв.

У ті роки хтось жив багато, хтось бідно, ну їх, багатих, зразу роз­ куркулили. А за шо розкуркулили? Оце ж наші всі бідні розказують:

ну за шо тих Никанорів розкуркулили — п’ять сйнів, в однім домі жи­ вуть, п’ять невісток, у їх земля, вони самй, без ніяких роботників все обробляють, і в їх усе було — і свиней, і коров, і воли були, і є чим поле обробить, і вони купили собі молотарку, а молотарка в селі — це люди йдуть: “Давай я в тебе пороблю, даси мені поработаться?”. — “Ну, пожалуста”. Ідуть до його люди, одробляють ту машину, одроблють — до другого перетягають, там поробилися, і отак по хутору та молотарка ходе; і так же ж і маслобойка — вони все своїм трудом нажили, і їх розкулачили!

Так воно ж і добро було те жалко оддавати, а главне — шо на Солов­ ки ж одвезли!

— А якрозкуркулювали?

— Не знаю, це давали, мабуть, наряд із района. Приїде міліція і ви­ ганяють з хати, оце як мою тьотку і дядька, Андрія і тьотку. Вигнали з хати, хату воєнні зайняли, робилася там железна дорога, воїнську часть одкрили в тій хаті, варили воєнним їсти, а збоку палатки поставили. А дядько собі вирив яму, поставив шалаш, курінь із вєток, соломою там накидав: п’ятеро дітей і їх двоє, і в тому шалаші жили до зіми, поки аж холодно стало, тоді уже розрішили їм отут у хуторі, оце збоку тьотки Гашки — хатина та й досі стоїть там, отам вони всі доживали віку.

Записав Є. Голобородько 2005 р.

Село Ями Покровської сільради Дубина Анастасія Захарівна, 1919 р. народження — Ви пам ’ таєте про голод?

я — Ну а як же! Я трохи тоже не здохла! Качани голі товкли і з них ро­ били мукичку на коржики, а з крупи цієї варили суп. А воно як дерево, таке... Як наїлась, так трохи не здохла.

— А батьки?

— І батьки так же. Траву рвали, сушили “карачики”, по-нашому — бересток, листя шморгали, сушили, товкли, коржі пекли. Траву метлйчку шморгали — суп варили. І ото трохи не подохли.

— Як Ви думаєте, чому був голод? З чого воно взялося?

— А ти знаєш, скіки хліба було! Восєм винбарів повно зерна було, і церква тут була повна. А ми трохи не подохли, не давали те зерно.

— А урожай був нормальний?

— Я тоді ж мала була, не знаю.

— Ви не пам ’ таєте, чи ходили по дворах, забирали зерно?

я — Вибирали, даже шапку знімали й вимітали. А дєвочка така ходи­ ла: “Дядю, та остав хоч трошки зернечка!”. Забрав!

— Не ваші? З села?

— Яменські, яменські. Наверно, врєдітєлі вони були.



Pages:     | 1 |   ...   | 68 | 69 || 71 | 72 |   ...   | 73 |
 
Похожие работы:

«ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ VISNYK LVIV UNIV. Серія книгознавство., 2007. Вип. 2. С. 248 – 251 Ser. Bibliology., 2007. No 2. P. 248 –251 РЕЦЕНЗІЇ. ОГЛЯДИ Іван СВАРНИК: Мар’яна Долинська. Історична топографія Львова XIV–ХІХ ст. Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2006. 356 с. Нещодавно я був дещо розчарований, переглянувши виданий УКУ історикоурбаністичний нарис про Львів М. Долинської1. Я сподівався від цієї авторки не нарису на 89 сторінках малого формату,...»

«Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Академія пожежної безпеки ім. Героїв Чорнобиля В.П. Бут, М.А. Кришталь, І.Ю. Тищенко, М.Г. Тур, Н.Ф. Єремеєва, П.І. Заїка, О.С.Алексєєва НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ ДЛЯ СКЛАДАННЯ КАНДИДАТСЬКИХ ІСПИТІВ Черкаси 2010 ББК 65.9(2)26 Авторський колектив: В.П. Бут, кандидат психологічних наук, доцент, ректор Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України; М.А....»

«Костюк М.О. Обрядова лялька символ культурної спадщини українського народу (1-й випуск, виб 09.10.2008 08:59 Обновлено 30.03.2011 09:12 Костюк М.О. Керівник гуртка «М’яка іграшка» с. Олексіївка (Нікопольський р-н), Україна Біографія Матеріал надано в авторській редакції Якщо Вас зацікавила ця інформація і Ви бажаєте ознайомитися з нею детальніше, звертайтеся до нас    Обрядова лялька символ культурної спадщини українського народу  (1-й випуск, вибране) Вступ Позашкільна освіта, як основа...»

«УДК: 323.2 Магда Є. В., кандидат політичних наук, доцент, Видавничо-поліграфічний інститут, Національний технічний університет України «КПІ», Київ, Україна. rozumaha@gmail.com СУЧАСНІ ЗАГРОЗИ КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА Анотація. Розглянуто проблеми на шляху консолідації українського суспільства від часу здобуття Україною незалежності. Виокремлено основні проблеми в таких сферах, як політика, економіка, етнополітика, соціальна структура, релігійне життя, мовна проблема, історична пам...»

«Збаразька централізована бібліотечна система Методично-бібліографічний відділ Серія: «Бібліотеки Збаражчини: сторінки історії» м. Збараж ББК 91.9 Л 64 «Лише зібрання книг, бібліотека, є єдиною надією і незнищенною пам’яттю людства» (Шопенгауер, німецький філософ).Матеріал узагальнила: Т. Кульпа, завідувачка методично бібліографічного відділу ЦБС.Комп’ютерний набір: М. Бондар, Г. Ігнатьєва. Відповідальна за випуск: О. Бойко, директор ЦБС. На нашій землі книга, бібліотека користуються віддавна...»

«Йозеф Алоіз Шумпетер 1883 – 1950 Інновація – це історично безповоротна зміна способу виробництва речей. Успішна інновація – досягнення інтелекту, а не волі. «Суть і основний зміст теоретичної національної економії» (1908), «Теорія економічного розвитку» (1912), «Епохи історії теорій і методів» (1914), «Бізнес-цикли: теоретичний, історичний і статистичний аналіз капіталістичного процесу», в 2-х т. (1939), «Капіталізм, соціалізм і демократія» (1942), «Десять великих економістів» (1951), «Історія...»

«15.09.14 Програма телебачення понеділок 22:00 «Капітан америКа ICTV. «Скарб нації-2. 22:10. 2+2. «Кінг Конг» перший меСниК» Книга таємниць» США, 1976 р. Реж. Джон Гіллермін. В ролях: Джессіка Ленг, США, 2007 р. Реж. Джон США, 2011 р. Реж. Джо Чарльз Гродин, Джефф Бріджес. Тартелтауб. В ролях: Ніколас Джонстон. В ролях: Кріс Нафторозвідувальна експедиКейдж, Ед Харріс, Джон Войт, Еванс, Хейлі Етвелл, Томмі ція опиняється на невідомому К1 Дайан Крюгер, Хелен Міррен. Лі Джонс. острові, де тубільці...»

«Матеріали ІІІ щорічної Всеукраїнської науково-практичної конференції Магера О.В., аспірантка кафедри теорії та історії педагогіки Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка ОЗДОРОВЧИЙ ФІТНЕС ЯК ПЕДАГОГІЧНЕ ПОНЯТТЯ У статті розкриваються зміст та структура поняття «оздоровчий фітнес», визначаються його педагогічні особливості (оздоровчі та прикладні). Ключові слова: фітнес, аеробіка, оздоровчий фітнес, спортивний фітнес, прикладний фітнес. Актуальність. Зараз одним з...»

«Наукові праці Маріупольського інституту МАУП МІЖРЕГІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ НАУКОВІ ПРАЦІ МАРІУПОЛЬСЬКОГО ІНСТИТУТУ МАУП Випуск 2 Маріуполь 2009 Наукові праці Маріупольського інституту МАУП УДК 303.443 ББК 94 Н 34 Рекомендовано до друку Вченою радою Маріупольського Інституту МАУП (протокол № 8 від 23.04.2009 р.) Н 34 Наукові праці Маріупольського інституту МАУП: Збірник наукових праць. Випуск 2. – м. Маріуполь, МФ ТОВ «Друкарня «Новий світ», 2009 р. 176 с. Збірка наукових праць...»

«Д. Стефанович, В. Янковий УДК: 94(100)«16/20»:006.915 МЕТРИЧНА СИСТЕМА: ВІД ВИБОРУ ОДИНИЦЬ ДО МІЖНАРОДНОЇ КОНВЕНЦІЇ (До 135-річчя Метричної конвенції) Висвітлюється історія десяткової метричної системи одиниць, принципи її створення, обставини її запровадження в Украні та деяких інших державах — членах міжнародних організацій, створених відповідно до рішень Метричної конвенції. Освещается история десятичной метрической системы единиц, принципы её создания, обстоятельства её внедрения в Украине...»




Продажа зелёных и сухих саженцев столовых сортов Винограда (по Украине)
Тел.: (050)697-98-00, (067)176-69-25, (063)846-28-10
Розовые сорта
Белые сорта
Чёрные сорта
Вегетирующие зелёные саженцы


 
2013 www.uk.x-pdf.ru - «Безкоштовна електронна бібліотека»