«КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО: ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ 9-10 липня 2015 р. Міжнародний круглий стіл, присвячений 90-літтю з дня народження видатного вченого, героя України, академіка В.В. Сташиса ...»
ГРОМАДСЬКА ОРГАНІЗАЦІЯ
«ВСЕУКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА»
ЗАПОРІЗЬКИЙ, ПОЛТАВСЬКИЙ, ЧЕРНІГІВСЬКИЙ
МІСЦЕВІ ОСЕРЕДКИ ГРОМАДСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ
«ВСЕУКРАЇНСЬКА АСОЦІАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА»
НАЦІОНАЛЬНИЙ ЮРИДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО
ІНСТИТУТ ПРАВА імені ВОЛОДИМИРА СТАШИСА
КЛАСИЧНОГО ПРИВАТНОГО УНІВЕРСИТЕТУ
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО:
ТРАДИЦІЇ ТА НОВАЦІЇ 9-10 липня 2015 р.
Міжнародний круглий стіл, присвячений 90-літтю з дня народження видатного вченого, героя України, академіка В.В. Сташиса Полтава-Харків УДК 343.2/.
ББК 67.9(4Укр)30 К Кримінальне право: традиції та новації : матеріали міжнародного круглого столу, присвяченого 90-літтю з дня народження видатного вченого, героя України, академіка В.В. Сташиса, 9-10 липня 2015 р. – Полтава, Х., 2015.
- 388 с.
Матеріали публікуються в авторській редакції УДК 343.2/.
ББК 67.9(4Укр)30 © Громадська організація «Всеукраїнська асоціація кримінального права»
© Запорізький, Полтавський, Чернігівський місцеві осередки Громадської організації «Всеукраїнська асоціація кримінального права»
© Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого © Інститут права імені Володимира Сташиса Класичного приватного університету Н.О. Гуторова, д.ю.н., професор, академік НАПрН України, директор Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
СУЧАСНИЙ СТАН ВІТЧИЗНЯНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА:
ПРОБЛЕМИ УСВІДОМЛЕННЯ НОВЕЛ І ВИЗНАЧЕННЯ ПЕРСПЕКТИВ
РОЗВИТКУ
Розглянуті проблеми, які виникли внаслідок внесення до кримінального законодавства України суттєвих змін і доповнень, обґрунтовано доцільність новел, спрямованих на імплементацію у вітчизняне законодавство кращого європейського досвіду, наголошено на необхідності негайного усунення допущених порушень основоположних принципів кримінального права та правил законодавчої техніки.Ключові слова: кримінальне право, кримінальне законодавство, реформування, джерела кримінального права.
The author addresses the problems resulting from introducing significant amendments and additions to the criminal legislation of Ukraine. The expediency of innovations directed at implementing the best of European experience in the national legislation has been substantiated. The need for immediate elimination of committed violations of criminal law fundamentals as well as legislative technique rules has been emphasized.
Key words: criminal law, criminal legislation, reforming, sources of criminal law.
Кримінальне право України, будучі самостійною галуззю права, протягом багатьох років розвивалось як єдина, цілісна, переважно несуперечлива система правових норм, які визначали коло суспільно небезпечних діянь, які визнавались злочинами, а також встановлювали міри покарань, що застосовуються до осіб, що їх вчинили. Важливими етапами розвитку кримінального права стало прийняття Кримінального кодексу УРСР 1960 року та Кримінального кодексу України 2001 р. (далі – КК), над розробкою яких безпосередньо працював видатний вчений, академік В.В.Сташис. Обидва ці нормативні акти відрізнялись чіткістю, лаконічністю, додержанням системного підходу, впровадженням в законодавство досягнень науки кримінального права.
Незважаючи на те, що Кримінальний кодекс УРСР являв собою продукт законодавства радянського періоду, він був значно демократичніше порівняно з існуючим на момент його прийняття кримінальним законодавством (Кримінальним кодексом УСРР 1922 р. в редакції 1927 р. з подальшими змінами і доповненнями). Так, зокрема, суттєвим внеском в посилення захисту прав і свобод людини стало формулювання формально-матеріального поняття злочину, яке прийшло на зміну його матеріальному поняттю, що допускало застосування кримінального закону за аналогією. Звертає на себе увагу і суттєва декриміналізація діянь, рівень небезпечності яких був невеликим, з одночасним посиленням відповідальності за найбільш тяжкі злочини проти життя і здоров’я людини.
Новим досягненням на шляху розвитку вітчизняного кримінального право стала розробка і прийняття в 2001 році першого Кримінального кодексу незалежної України. Кодекс, зберігаючи наступність розвитку кримінального законодавства, увібрав у себе новітні досягнення науки кримінального права та судової практики, з урахуванням демократичних перетворень, які відбулись у суспільстві, та положень Конституції України 1996 р. [1].
З моменту прийняття КК кримінальне право України зазнало суттєвих змін, які інколи суттєво суперечать окремим принциповим положенням, виробленим протягом минулого сторіччя вітчизняною наукою кримінального права. Цілком природно, що ці новели викликають категоричні заперечення збоку багатьох науковців і практичних працівників, тим більш, що переважна більшість із них була запроваджена не на підставі, а скоріше всупереч науковим розробкам учених, які досліджують кримінально-правові проблеми.
Слід зауважити, що значна кількість «революційних» новел у кримінальному праві України була пов’язана з процесом інтеграції України до Європейського співтовариства і взятими у зв’язку з цим міжнародно-правовими зобов’язаннями, інші – є спробою (не завжди бездоганною) імплементації норм та інститутів, які успішно працюють в окремих країнах Західної Європи. Серед таких новел в галузі кримінального права, які вже стали частиною національного права, але при цьому досить складно сприймаються науковою громадою, можна назвати: 1) включення до кола джерел кримінального права судового прецеденту; 2) заміна в кримінальному процесуальному законодавстві поняття «злочин» на поняття «кримінальне правопорушення» з одночасним визначенням особливостей кримінального провадження щодо осіб, які вчинили кримінальні проступки; 3) порядок призначення окремих видів штрафу та можливість його заміни у випадку несплати позбавленням волі; 4) запровадження поняття «корупційні правопорушення» з одночасним посиленням кримінальної відповідальності за їх вчинення у спосіб, який застосовується лише щодо цієї категорії злочинів; 5) призначення кримінального покарання на підставі угод; 6) застосування заходів кримінально-правового характеру до юридичних осіб.
Докладний аналіз сутності й усвідомлення науковою громадою кожної із наведених новел потребує окремого дослідження, яке неможливе в межах цієї роботи. Тому більш докладно, в якості ілюстрації попередньої тези, вважаю за необхідне розглянути лише питання щодо включення до кола джерел кримінального права судового прецеденту.
Ратифікація Україною Законом від 17 липня 1997 р. Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод, протоколів до цієї конвенції, а також прийняття 23 лютого 2006 року закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суттєво змінили усталене наукове розуміння джерел вітчизняного права. Так, відповідно до ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 р. суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело право (виділено мною – Н.Г.). Фактично це означало, що Україна, приєднавшись до Європейської спільноти, визнала судовий прецедент джерелом національного права, у тому числі і кримінального. Зазначимо, що часткове впровадження судового прецеденту в право країн, що належать до континентальної правової сім’ї, як і розширення кола відносин, які регулюються нормативно-правовими актами в країнах англо-саксонської правової сім’ї, є загальною тенденцією сучасного розвитку права. Тому цілком прийнятним є використання рішень Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) в якості джерела права, яке вже багато років здійснюється країнами – членами Ради Європи, які підписали цю Конвенцію.
Продовжуючи тенденцію щодо розширення джерел права законом від липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів» Верховному Суду України (далі
– ВСУ) надані повноваження з перегляду справи з підстав неоднакового застосування судами (судом) касаційної інстанції однієї і тієї ж норми матеріального права у подібних правовідносинах у порядку, передбаченому процесуальним законом. Висновки ВСУ, викладені у його ухвалах у зазначених випадках, визнані обов’язковими для суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності відповідну норму закону, та для всіх судів України. Щодо висновків у кримінальних справах, то положення про їх обов’язковість зараз міститься у ст. 458 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК).
Як уже зазначалась, здійснене законодавцем в останнє десятиріччя розширення джерел кримінального права досить важко сприймалось науковцями. Так, М.І.Панов, категорично заперечуючи проти визнання правові позиції (практику) ЄСПЛ та рішень ВСУ, прийнятих з підстав, передбачених ст.
445 КПК, джерелами кримінального права. [2, c. 47] На думку інших науковців, зокрема В.Я.Тація [3, c. 15, 16], П.П.Андрушка [4] є всі підстави визнавати рішення ЄСПЛ і висновки ВСУ, прийняті з підстав, передбачених ст. 445 КПК, джерелами кримінального права. З останньою точкою зору слід погодитись з огляду на наданий цим актам загальнообов’язковий характер. Так, дійсно відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються діяння, які є злочинами, та відповідальність за них, а ч. 3 ст. 3 КК встановлює, що злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються тільки цим Кодексом. Разом із тим зазначені рішення ЄСПЛ та ВСУ не встановлюють злочинність, караність та інші правові наслідки діяння, але при цьому доповнюють відповідні норми положеннями, які носять загальнообов’язковий характер. Якщо ж та або інша норма КК буде порушувати проголошені європейською Конвенцією основоположні права і свободи, та з цього приводу буде винесене відповідне рішення ЄСПЛ, то Україна має визнати неможливість подальшого застосування такої норми.
В цілому слід зазначити, що існуючі у вітчизняному кримінальному праві тенденції щодо імплементації норм міжнародного права, а також окремих положень кримінального права країн, які здійснюють ефективну протидію окремим видам злочинів (зокрема, господарським, корупційним), є позитивними й такими, що заслуговують на підтримку. Але при цьому, нажаль, якість законопроектів, за допомогою яких здійснюються такі зміни, у переважній більшості випадків є вкрай низькою. Аналіз показує, що при їх підготовці досить часто ігноруються правила законодавчої техніки, системність кримінального законодавства, фактично руйнуються основоположні засади і принципи, вироблені не лише вітчизняною наукою кримінального права, а й визнані у всьому цивілізованому світі. Так, наприклад, встановлюючи обов’язкову заміну несплаченого штрафу на суму понад 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян позбавленням волі, законодавець не взяв до уваги принцип реальності виконання призначеного судом покарання. Якщо особа вчинила у 2015 р. злочин, передбачений за ч.
ст. 212 КК «Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)» в особливо великих розмірах, то мінімальній розмір штрафу, що має бути призначений, становить 3 млн. 45 тис. грн. з максимальною розстрочкою сплати на 1 рік. Санкція цієї статті також передбачає обов’язкові додаткові покарання у виді конфіскації майна та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Чи може особа, яка не приховувала своє майно, реально сплатити протягом зазначеного терміну такий штраф – питання риторичне…
Таким чином, викладене дає підстави для наступних висновків:
«